26-27.09.2016, Київ.

Колись після проведення заходів я запалювалася ідеями, якісь реалізувала, а певні і тепер – просто записи в блокноті ідей. Але кожна групова чи персональна робота шукає завжди свого виходу та продовження. Учасники кожного заходу чимось діляться із тренером після заходу, чимось обмінюються між собою, а щось залишають лише собі. Хтось потім ділиться враженнями вдома чи з друзями, а хтось просто повертається до звиклого робочого ритму.

Навіяло і мені кілька думок в ході роботи, адже тематика для рекрутерів в різних інтерпретаціях ведеться, адаптується, розширяється, доповнюється мною з 2004 року… Були різні назви, різна цільова аудиторія, різне наповнення та подача. Наприклад: були масові семінари, по 30-50 осіб і назва “Інь та янь процесу співбесіди”, були корпоративні зустрічі на 6-10 людей і назва “Коучінгові інструменти в руках штатних рекрутерів”, були тематичні виступи-диспути на професійних масових заходах і алегорією ставав Спіріт (м/ф “Спіріт, душа прерій”)…

Тема актуальна вчора, завтра та сьогодні. Хтось відносить її до ораторського мистецтва, та чи лише зі сцени промова потребує оформленості?! Хтось відносить її до навичок переговорного процесу, а що робити тоді, коли свого співрозмовника ми не вважаємо … партнером?! Хтось відносить це до життєвого досвіду, та чи погодимося ми з тим, що коло нашого оточення однозначно завжди та позитивно розвиває нашу мову та мовлення?! Хтось стверджує, що шкільні роки з їх творами та переказами вже сформували все необхідне, а дорослі лише користуються надбаннями тих часів …

Особисто я люблю цю тему. Мені імпонує спостерігати за змінами в церемонії спілкування. (Хм, от і утворилося нове слово – “церемонія спілкування“, раніше я так не казала, тепер буду)

Слоганом цього дводенного тренінгу стала фраза: “Якщо Ви вказуєте на когось /вказівним/ пальцем, зверніть увагу на те, що три інших, в той час, вказують на Вас!”

Якщо почався потік “ніяких” кандидатів, або, що ще гірше, він суттєво зменшився, аналізуйте:

  • що є зайвого в оголошенні та описі вакансії
  • що є перебільшенням, чи чим знехтувано в описі роботи
  • що ви декларуєте назовні про себе, або на чому твориться перше враження про вас

Якщо в ході співбесід не вдається знайти “своє”, люди приходять “послухати”, не виходять на стажування, дають рішення не на вашу користь, аналізуйте:

  • структуру співбесіди
  • пропорцію “токування”, тобто монологу, завченої текстовки про “Ми-Я-наша компанія” та діалогом з співрозмовником
  • скільки питань задали ви і скільки вам
  • як відповідали ви і як вам

Якщо все гаразд, аналізуйте:

  • як ви досягли цього
  • як це можна передати далі
  • яким буде наступний крок усвідомленого саморозвитку

Про співбесіди стільки пишуть і написано, що варто, а що ні, як виграти і як не програти 😉 Дуже багато філософських тлумачень, дуже багато страхів та рамок (всі пам’ятають про власну зону комфорту, а що там у співрозмовника?!)

Тому я не про правила, а про страхи, про рамки знань, про можливості, про універсальні та змінні елементи поміркую вголос.

Як ми проводимо співбесіду?

Хтось так, щоб не зіпсувати настрій самому собі. Хтось, щоб зірвати поганий настрій та невдоволення життям на комусь (ну, не на рідних же то робити!). Хтось, шукаючи однодумців, хтось – не до кінця усвідомлюючи, що має робити людина на конкретній посаді. Але всі судять та оцінюють. Це такі собі пережитки освітньої системи, як на мене – самоствердження за рахунок оцінки, яку не можливо ані оскаржити, ані аргументувати, ані спростувати. Хтось, щоб заповнити вільну хвилину часу справами по роботі, а хтось через обов’язки.

Кількістю закритих питань співбесіда перетворюється на допит. Кількістю хаотично нагромаджених уточнень рівень дискомфорту дошукувача знижується.

Головне – це правдива мета діалогу: що має бути в результаті? Що є первинним результатом? Що буде розвиватися і як далі? Хто відповідає за адаптаційний процес? Що можна дізнатися в ході розмови без питань, часто не продуманих і брутальних, а е просто зайвих? Що слід знати одразу, а на що є час? Скільки часу є на отриманні повної інформації і що в неї включається? Де межа знань про співрозмовника? Як вирізнити правду від гарних слів?

Які варіанти отримання знань в ході співбесіди:

  • є питання (домінують відкриті, ясна річ)
  • є рекомендації, якщо використовувати їх з розумом
  • є аналіз біографічних даних та продуктів життєдіяльності (лише слід продумати алгоритм аналізу, критерії, забезпечити об’єктивність процесу)
  • є кейси, тести. задачі…

Отже, завжди є план!

Пам’ятайте про те, що співбесіда не краде вашого цінного робочого часу, нервів тоді, коли ви її сприймаєте як невід’ємну складову свого життєвого процесу. Де б ви не були – в поїзді, в метро, в кав’ярні, на концерті – ви спілкуєтеся: із старими друзями, новими знайомими та цілком невідомими вам людьми. І якщо цю навичку використовувати лише в роботі (в співбесіді), нічого не вийде – ви не вважатимете себе комунікабельним, вам важко буде знаходити тему для розмови, вам не завжди буде вдаватися вхоплювати основне в розмові … Вам просто буде … А ми хочемо, щоб було було добре  комфортно. То ж і зробити собі цей комфорт варто самостійно, а не за чужий рахунок 🙂

Якщо ви йдете на роботу, щоб побути серед людей, а тим паче в ролі рекрутера, а в побуті ви ведете доволі замкнутий спосіб життя… Якщо спілкування для вас – це “не моє”… Тоді, як при вивченні іноземної мови – занурюйтесь через “не можу”, “не хочу” у мовне середовище (“мовне середовище” – ще одна фраза цього допису, адже цей термін влучно пасує до процесу співбесіди!) Будьте між людьми, це така собі форма експрес-співбесіди, якою ви тренуєте пам’ять, шліфуєте гостроту зору та думку, ви формулюєте, ви пробуєте, ви не встигаєте боятися, ви експериментуєте, ви розвиваєтеся …

Де це можна робити і як? Я колись на одній конференції для HR сектору задала це питання, і ось який банк можливостей отримано:

  • власне на HR заходах: як спікер (бліц питання з залу завжди тримають в тонусі), як учасник (із міні-планом, скільки нових знайомств провести з колегами та як оновити інформацію з тими, з ким бачитеся лише на таких проф.тусовках)
  • можна вести свій блог і спілкуватися із своїми читачами (письмове формулювання дозволяє економити час на письмових підготовках до виступів чи очних діалогів зокрема)
  • можна приймати волонтерську участь у масових відборах, де потік шалений і досить поверхневий відбір, коли серед сотень пар очей треба за поглядом, інтонацією, питанням, поштовхом виокремити і не помилитися (така собі фахова сатисфакція після зворотнього зв’язку по вашій роботі)
  • це може бути і волонтерство на масових заходах (хостес тощо) – це дає масовку, позитивну стресовість ситуації, адже ви знаєте коли це закінчиться, цей драйв (не кожен в стані вийти за рамки кабінету і улюбленого столу-охоронця), це дає різноплановість питань, дій та рішень, чого не отримаєш лише за столом чи на стільці

Що б ще можна було додати в цю скарбничку? Напишіть про це мені 😉