Я дуже вдячна Олені, вона спочатку розговорила мене, а потім переконала, що в мене багато історій в практиці за 16 років назбиралося. Прийшов час ділитися ними. Тому, ще одна, і вона теж є складовим елементом курсу “Знайди себе

Згадаю буквально кілька імен, дуже давні (з огляду на тепер) часи:

2004-2006: в цьому проміжку ми співпрацювали з нині відомим фотографом, а тоді менеджером компанії Оленою Лажневською, тема рекрутингу процвітала, та розуміння в дошукувачів, крім “мені потрібні гроші” ще не було. Натомість, часи розквіту – зарплати росли, пропозицій було чимало, вводилося безліч новітніх вакансій, кар’єри будувалися стрімко. Запитів: “Підкажіть, як себе поводити, що казати, що одягнути?” було стільки (ну, не помилюся, якщо скажу, що кожен перший про це запитував), що під кінець дня ми хрипіли. Тому було введено правило з метою підвищення і власної послуги рекрутингу, і в цілях економії часу щомісячне проведення тематичного семінару: “Як пройти співбесіду”.

Результат був хорошим. Ми більше проводили співбесід, адже скоротили тривалість кожної. І наші дошукувачі мали квартал на те, щоб обрати собі дату для відвідування заходу. Якщо за квартал дошукувач не виділяв часу на цей захід, ми не працювали з його резюме.

Найбільше нас тішили люди, які “відкривали для себе Америку” тоді в моїх словах на цьому семінарі, буквально знаходили себе і роботу, на якій вони не вигорали, і з якої починалася їх справжня побудова кар’єри. Мало, хто дякує, це правило, це норма в суспільстві, але було чимало тих, хто повертався і розповідав про свої зміни на ринку праці і всередині себе після цього заходу. Меж здивування обов’язковості заходу було чимало, та тоді, на зламі радянської ментальності, мало хто бунтував і вимагав гарантій чи додаткової мотивації. Треба, довіряю, йду, далі буде видно!

А восени 2008 Анна Зайцева  запропонувала мені участь в якійсь програмі. Я так і не до нині не в курсі, що то був за грант, що за організатори (колись таке в мене траплялося, але це вже тема іншого допису), але власне Аню знаю давненько, тому занурилася в тему, аудиторію і роботу. І от, ми в Києві, моя аудиторія – діти з державних та приватних  дитячих будинків сімейного типу. Переважно віку 18-21 року із запитом: “Що далі?”, як від них безпосеердньо, так і від їхніх вихователів. І тема моя власне позиціонування на ринку праці, долання комплексу жертви та вимоги “ви мені винні” або “мені належить по закону” (ІМХО, це заважає жити, працювати і розвиватися правильно в духовному аспекті.), тема: “Як пройти співбесіду. Знайди себе!” Саме тоді, з цими дітьми я вперше вжила цей зворот, слоган-заклик: “Знайди себе!”, адже просто вдало пройти співбесіду – це не є запорукою щастя та внутрішнього спокою.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Гортаючи фото однієї з двох груп (напишу зараз про одну, днями – про другу групу), згадаю кожного, питання, енергетику і усміхаюся тому, що я пригадала власні питання, котрі крутилися в голові моїй тоді: “Цим підліткам нема кому розповісти про це, мало хто вірить в них, мало хто заглядає в очі, який настрій, що в школі, як справи … Але вони ловлять кожне слово, записують, і щиро зосереджено пробують уявити, що буде після того, як це використати”

Інша, не з дит.будинків, аудиторія ж напрочуд по-різному себе поводить: і є батьки, і в більшості все “ок” з грішми в сім’ях, але не говорять про формування стратегії життя. Далі поширене “працевлаштування по знайомих”, дзвінки “візьми мого…”. Майже не зустрічаються бесіди про внутрішній світ, про вподобання. Присутні осуди роду діяльності дітей батьками: “що то за бздура”, “зайнявся б чимось нормальним, нічого не ясно, що ти робиш, мабуть, просто безробітний, раз толком не можеш пояснити, що ти робиш”, “ти тим хліба не заробиш” і т.п. Комусь бунт проти родинного нерозуміння допомагає знайти себе, та переважно він залишає тебе на роздоріжжі Життя.

Якось після мого виступу в ЛМР в роках 2008-2010 Юнетта захотіла і стала моїм асистентом-практикантом. І цей тематичний захід “Як пройти співбесіду” ми робили для її студентського кола спілкування. Єдине, що я пригадую з яскравих відгуків тоді, це те, що студенти звикли працювати з перервами, і 5тигодинни майстер-клас, хоч і корисний, та був заважким для них)))) Я так захопилася роботою з ними, що просто забула про перерви! Уявляєте, так теж можна – захопитися і не потребувати перерв! Але основний посил був – перерви треба…

І, повертаючись до моєї аудиторії дорослих дітей з дитячих будинків – вони шукають себе, як кожен з нас, тільки в них нема часу на депресію, на роздуми, на чекання, поки коло приятелів зберуться на цікавий тематичний захід, щоб піти, гарно провести час. Їм потрібні чіткі кроки, результативні приклади, наочні підказки та докази, адже в одній темі вони пропрацювали дві площини: як всередині, так і назовні. Тому, відкидаємо нарікання “такі батьки”, забуваємо, що сільські школи відмінні від міських, а ті, в свою чергу, поділяються на гімназійні та прості. Це не є запорукою цілісності та “знайденості”.

Хронологічна трансформація проекту, заходу:

  • Тривалість та форма заходу: семінар в 2004 році тривав 1,5 години і проводився на 30-50 осіб, клієнтів компанії на працевлаштування як по Україні, так і за кордоном. В 2008-2010 цей захід став повноцінним майстер-класом тривалістю в 5 годин. Сьогодні, в 2017 році, це коучінговий курс, тривалістю 2,5 місяці і з регулярними тематичними зустрічами раз на два тижні!
  • Назва: починалося все із задумки та проведення двостороннього навчання, яке більше ніхто не робив саме так – я проводила навчання “Як провести співбесіду” та “Як пройти співбесіду” як дві часини єдиного задуму “Інь та Янь процесу співбесіди”, адже до тепер сповідую правило дзеркальності: кожен колись проведе і пройде співбесіду!

І сьогодні це звернення всередину кожного “Знайди себе!”