…сьогодні про мій курс «Знайди себе«, про історії, з яких він складається, про шлях до себе в житті кожного з нас.

Іванка скаржиться на те, що вона самотня, в неї нема підтримки, їй бракує однодумців і вона розгублена, геть чисто не знає, що має робити далі: чи то роботу шукати, чи то бізнес робити. В ході розмови виявляється, що вона з дитинства все робила з коліжанкою: і в магазин, і на дискотеку, і підготовка до іспитів. Та подруга переїхала в інше місто і як колись: «А давай …» закінчилось. А з іншими товаришувати Іванка не навчилася, бо колись не мала на то потреби, оскільки подруга була поруч, а потім «як у всіх»: власна сім’я, діти — це сталі теми та турботи. І от якось ранішня кава навела її на роздуми, а що далі?!

І вирішити захотілося так якось чим швидше, тому професійно орієнтована діагностика з двох сесій-зустрічей її здалася оптимальним рішенням.

Якщо питання№1 отримало відповідь, обов’язково виникне чергове та наступні питання чи ситуації!

На першій консультації ми обговорювали її бачення майбутнього, аргументи на користь як найманої праці так і власної справи, аналізували наявний варіант резюме, заповнили пакет тестів. А вже на другій ми мали чітку картину — за результатами тестування — того, що наймана робота стане оптимальним шляхом, що ініціатива, яку Іванка переплутала з підприємницькою жилкою, стане в пригоді на шляху побудови власної кар’єри. І, здавалось би, питання закрите! Але Іванка повернулася до початку нашого знайомства — які робочі системи взаємодії можуть бути між нами, між Кверентом та коучем, скільки вони триватимуть і чи вирішить вона свої такі питання як:

  • як запрезентувати себе на співбесіді
  • як розробити для себе критерії омріяної роботи
  • як не потрапити на маніпулятивну вудочку рекрутерів (адже навчань на тему як провести співбесіду безліч)
  • як не втратити смак життя в робочому ритмі та навантаженні
  • як залишитися вільною, виконуючи чиїсь накази
  • чого варто прагнути на найманій роботі
  • як розвиватися і в чому

В Іванки не було раніше потреби навіть думати про це. Дівчата мріють про олігарха, вдале заміжжя, а хлопці — про звершення та досягнення. Та мало хто задає собі моє улюблене питання: «А як це буде? А саме?» Тут вже навіть не принциповим є питання: «Коли це буде?»

Часто і ти, і я на це розраховую, задаєш собі такі питання! В базі цього переліку питань Іванки є типовий страх, який живе там через незнання. І цей комплекс породжує сумніви та самопоїдання. Лише читання та світські бесіди про те «як треба» чи «було б добре» не несуть змін, не привносять ясності і ситуацію. І ти скочуєшся в самообман в роздумах для самовиправдання, тебе поглинає відчуття невпевненості і ти починаєш вірити, що маєш повне право на власний розсуд без попередження просто не прийти  на другий день на роботу, мовляв «мене і так ніхто не помітить і не буде за мною шкодувати там», і будеш думати, що ти просто ще в пошуку.

На жаль, нас не вчили думати та прогнозувати в школі, передбачати події та нести відповідальність. Життя було поділено на 45хвилинні відрізки часу, які були відірваними від життя. Тому на базі цього багаторічного рефлексу багатьом важко усвідомити, що бувають спеціальності та об’єктивні умови, коли робота «від і до» є виправданою, що навіть навчитися приходити в офіс вчасно — це навчання. Школа і ВУЗи навчили нас і прогулювати, і на власний розсуд обирати «потрібні» предмети. А ще в нас є звичка-досвід уривками вирішувати справи: трошки повчилися, трошки попрацювали над стосунками, трішки заскочили на сесію. Тому концентрація уваги довго і постійно над однією справою — це для одиниць мистецтво, для більшості — тяжка праця. І надмірне захоплення мотиваційними сучасними книжками створюють холостий рух вентилятора твого життя — ти гориш, ти хочеш, ти переконався вже, що можеш … А в мене питання до тебе, бо воно всередині тебе вже є: «А чого ж ти насправді хочеш?»

Розуміючи та аналізуючи психофізіологічну складову процесу, психоемоційний стан учасників ринку праці, мною обрано саме систему зустрічей раз на два тижня. Пригадайте, стажування триває ж саме два тижні 😉 Це той час, коли всі внутрішні бурління до нового навику чи звички влягаються, коли «хочу-можу-буду» досягають повного комфорту та гармонізуються.

Ми поспішали зі школи в ВУЗ, з ВУЗу — на роботу, а тепер я пропоную припинити бігти безцільний крос навколо себе і обрати свій шлях.

Зупинися, щоби знайти себе!