Уяви собі: ти — цукор. Цукор в цукорничці. Ти — як всі. Кусочки цукру. Кристали цукру. Ви всі одній ємкості. Тобто в одному місті, може — ще зі школи, в одному суспільстві. І раптом ложка виймає цукор! І всі навколо: «Як повезло?» — заздрять, «Що зі мною не так?» — грають роль жертви, «От таким завжди все краще…» — нарікають. А той цукор з ложки або розсипали, або розчинили в каві, або відсипали сусідці в її цукорничку 😉

І тут ти, кришталик цукру, вирішуєш: хочу жити інакше, буду займатися собою, беру відповідальність за своє життя в свої руки! Ура, так цукор набув душу))) І ось ти ставиш коучу задачу: хочу вилізти з тої цукорнички, в мене власний шлях, не хочу чекати на гостювання з чаюванням!

І зі зривами позаплановими та запланованими, з відпустками-лікарняними, швидше чи скоріше ти пнешся догори. З дна цукорнички, попри такі самі цукорочки, як ти, вперто лізеш до краю, вверх. Ура! Ти на краєчку ємкості!..

І твій коуч запитує раптом: «Що тепер? Куди далі? Яка наступна задача?»

Ти ниєш і просиш перепочинку від важкого шляху. Тебе лякає питання і погляд співрозмовника. А він продовжує: «Уяви собі, ти — на краю цукорнички. Ми досягли. І твоєму погляду відкриваються горизонти можливостей: любий вид транспорту — від килима-літака до надсучасного літака, любий транспорт тобі доступний — наземний, підводний тощо … Кожен напрямок світу та компасу тобі підвладний… Є в уяві картинка?!»

… Перша складність — нема такої картинки! Не виробилася, не склалася, піднялося безліч страхів та обмежень, чи то самообмежень. Псевдорозвиток проявився! Трендова зайнятість проявилась!

… Друга складність — а не мета рухатися далі. Фішка в поверненні назад, на дно цукорнички, до своїх. І виділятися тим, що пройдено шлях догори і назад. І переконання всіх інших в тому, що шлях такий дається обраним, та за межами нічого такого нема. І — плюуух, з краєчка цукорнички вниз на гору цукру-піску. До своїх. Псевдорозвиток проявився! Трендова зайнятість проявилась!

… Третя складність … Цукорочок, котрий вийшов в наслідок успішних кроків першого завдання, ставить наступні завдання. Про нього зітхали на початку цього допису. Наступна його доля невідома. Він рухається вперед. Без пояснень. Без повернень. А всі решта, в цукорничці, стало живуть на оповідках після повернення «обраних». Не мета — досягнути, щоб доказати собі-батькам-бувшим. Не мета — повернутися, щоб розповісти. Не мета, якщо вона не має продовження!

Яка твоя мета? Куди спрямовано твій шлях?

Поміркуй:

  • Кожен другий відчуває в собі сили робити свій бізнес … І рідко хто хоче на роботу
  • Кожен другий бачить людей одразу наскрізь… І рідко хто не робить селфі
  • Кожен другий готовий ділитися досвідом, вчити і передавати мудрість … І рідко хто не нарікає на малу аудиторію і темних людей, котрі не прагнуть саморозвитку

Чому так? І що не так?

Цукорочок, чому тобі туди? 😉