Уяви собі: ти — цукор в цукорничці. Ти — як всі. Кусочки та кристали цукру — всі одній ємкості, в одному місті. Як ми, люди— зі школи, в одному колективі на роботі, мешкаємо в тому самому місті роками. Аж раптом — ложка виймає цукор! — Як повезло?” — заздрять з натхненним обуренням навколишні.

— Що зі мною не так? — грають роль жертви.

— От таким завжди все найкраще… — нарікають.

А той цукор — у ложці — або порозсипали, або розчинили в каві, або відсипали сусідчину цукорничку 😉

І тут ти, кришталик цукру, вирішуєш:

  • хочу жити інакше
  • буду займатися собою
  • беру відповідальність за своє життя

Ура, так цукор знайшов душу)))

А ось ти ставиш коучу задачу:

  • хочу вилізти з цукорнички
  • в мене власний шлях
  • не хочу чекати на гостювання з чаюванням

І зі зривами, плановими та позаплановими, з відпустками чи поміж лікарняні, швидше чи скоріше пнешся догори. З дна цукорнички, попри такі самі цукорОчки, як ти. Вперто лізеш до краю, вверх. Ура! Нарешті ти — на краєчку ємкості!..І коуч раптово запитує: “Що тепер? Куди далі? Яке наше наступне завдання?”

Ти ниєш і просиш перепочинку від важкого шляху. Тебе лякають питання і погляд співрозмовника. А він продовжує: “Уяви собі, ти — на краю цукорнички. Ми досягли! Перед тобою відкриваються горизонти можливостей: любий вид транспорту — від килима-літака до надсучасного літака тепер тобі є доступним — наземний, підводний тощо. Кожен напрямок світу та компасу тобі є підвладними… Уявляєш куди далі?! Є картинка?”

… Перша складність — нема такої картинки! Не виробилася, не склалася, піднялося безліч страхів та самообмежень. Псевдорозвиток проявився! Трендова зайнятість проявилась! Йти за кимось завжди легше, ніж зрозуміти власний шлях. Так чи ні?

… Друга складність — є чи ні метою продовження руху? Чи фішкою є поверненні назад, на дно цукорнички, до своїх — виділятися та вихвалятися пройденим шляхом догори і назад. Задля переконання оточуючих в тому, що шлях дається обраним, а за межами нічого такого нема. І — плююююууууууууууууууууууууууууууух, з краєчка цукорнички вниз на гору цукру-піску. До своїх. Псевдорозвиток проявився! Трендова зайнятість проявилась!

… Третя складність.

… Цукорочок, котрий вийшов в наслідок успішних кроків першого завдання, повинен ставити наступні завдання. Про нього ми зітхали на початку цього допису. Наступна його доля — невідома. Він рухається вперед: без пояснень, без повернень, без суму за минулим, без довгих роздумів “Чи варто?”

Що робиться в цукорничці після історії з ложкою та втратою частини цукру з загальної купи після її черпання по дну? Усталений ритм життя триває: одні живуть на оповідках після повернення “обраних”, інші — мовчки заглядаються лінію горизонту, звідки проходить ложка і раптова вистоа. Комусь не мета — досягнути, щоб довести свою правоту собі-батькам-бувшим. А для іншого є метою — повернутися, щоб розповісти.

Не мета, якщо вона не має продовження і за обрієм майорить її завершення!

Як довго нескінченною є твоя мета? Чи ти можеш перелічити всі-всі кроки для її досягнення? Куди спрямовано твій шлях з цією метою?

Поміркуй:

  • Кожен другий відчуває в собі сили робити свій бізнес … І рідко хто хоче на роботу
  • Кожен другий бачить людей одразу наскрізь… І рідко хто не робить селфі
  • Кожен другий готовий ділитися досвідом, вчити і передавати мудрість … І рідко хто не нарікає на малу аудиторію і темних людей, котрі не прагнуть саморозвитку

Чому так? І що не так?

Цукорочок, чому тобі туди? 😉

qr code