Типовий запит моїх клієнтів останніх 5-7 років: «Я не можу втілити свої бажання. Що мені треба для цього?»

Якщо ти себе пізнаєш в цих рядках, читай далі, якщо — обери інакший допис з мого блогу ;-):

  • тебе цікавить тема мотивації: тобі потрібно додаткове стимулювання — ззовні чи зсередини — і ти читаєш, відвідуєш тренінги, називаєш це саморозвитком та пошуком себе. Тобі треба прокидатися зранку заради чогось чи когось.
  • ти маєш багато планів і перебуваєш в пошуку ментора, котрий проведе тебе до успіху, в тебе порушена пропорція знань та грошей (є гроші — нема знань, є знання — нема грошей)
  • в тебе багато задумів, але жоден не ділиться на поступові кроки і ти гаснеш
  • шукаєш команду, в надії, що хтось щось зробить за тебе
  • відмахуєшся від всіх нових ідей та проектів, давно не записуєш ідеї в блокнотик мрій і закриваєшся фразами «я затуркана/-ий», «в мене стільки всього на голові»

Думкою-спостереженням цього ранку, і цього допису, є — ти, чи я, кожен з нас — рідко хоче по-справжньому свого. Цей допис не рецепт в скарбничку технік, практики. Цей міркування в голос на модну тему 😉 Мода в одязі, мода на професію, мода на кав’ярню, мода на тип відпочинку присутні в твоєму житті. А також є мода на думки. Від себе, кроком попереду в дітях, кроком позаду — до батьків.

Перекос цього часу, імхо: понад 70 років покоління відівчивали мислити, самовиражатися, мріяти, думати. Але винахідники та мрійники пробивалися серед нас))) Зараз час банерів та досягнень — «моя дитина ходить на три гуртки», «я моя дитина народилася зі словником корейської мови в руках», «а я…»… Батьки змагаються традиційно успіхами своїх дітей. Діти — доказують батькам, що вони мають право чи можливість бути-жати якось не «так».

Перекос інтелектуально-матеріальної сфери: багато доступних знань і багато благ доступних за гроші. Дефіцит комунікативно-поведінкових навичок: брак реального довготривалого в роках спілкування, брак мрій просто так, котрі не перевтілюються в цілі і не перетворюються на підзавдання, брак бездоказового існування, брак ігор заради гри, а не лише розвитку, трансформації чи корекції.

Модно займатися собою. Модно говорити про певні книжки і розповідати про відвідування йоги замість ранішньої пробіжки. Модно забезпечити дозвілля дитини через відсутність можливостей в твоєму дитинстві. Модно бути приналежним до певної компанії.

Давай розберемося, де вмерли твої цілі, коли ти заклав/-ла цьому фундамент в дитини і що насправді тобі вдалося доказати комусь. Адже, якщо тобі потрібна мотивація для досягнень — це не твій шлях. Якщо ти не можеш вибрати пріоритет — все, про що ти думаєш, не важливе для тебе. Може ти втратив/-ла навичку мріяти, а може навичку відмітати зайве. Можливо ти забув/-ла про себе, а можливо час навчитися казати «я це хочу» 😉

Мрія — це щось інтимне на сьогодні. Як є гра заради гри, так і мрія заради мрії.

А коли і з ким ще в своєму дитинстві говорив/-ла про мрії? Як реагувало твоє оточення на твої казки-мрії? Що звучало тоді продовженням речення: «Виросту і буду як (хто?)», «Виросту і зроблю (що?)», «Виросту і досягну (чого?)», «Виросту і поїду (куди?)» А що на твої мрії казали батьки?

Якщо на свої мрії в голос ти отримував/-ла…:

  • відмахування: «ай, дурне тобі в голові»
  • критику: «більше нічого розумнішого не вигадав/-ла» або таке типове «довго думав/-ла», «сам/-а придумав/-ла»
  • осуд «саме про це зараз час думати, нічого важливішого нема, правда?»
  • чужі, або модні думки «зараз всі думають про (ХХХХХ), а ти …»
  • не-віру в сказане тобою «і коли в тебе хоч щось виходило?», «ти вже хоч щось зроби вже»

…тоді ти або замикаєшся в собі, стаєш злим і жадібним, або мрієш по-тихому і живеш в своє задоволення. Це твої відчуття і твої мрії сильні і значущі для тебе. Ти приймаєш себе. Ти подобаєшся собі в своїх думках. Ти любиш своє оточення не залежно від того підтримує воно тебе чи ні. Ти — це ти, вони — це вони.

…тоді ти змінюєш свій хід думок. Смієшся, мол, так, це був жарт, і тут-і-зараз ти про «таке» і не мислиш, і довго не думав/-ла, і усвідомлюєш момент, а так, бовкнув для розрядки ситуації, і взагалі тобі так класно минула порада відгукнулася. То ж, про що будемо думати зараз? … Ось так починається зрада мріям.

Одна крайність батьків — ситий, здоровий, то займись чимось. І дитина або тиняється, або таки проходить цю кризу і отримує навик самозайнятості. Друга крайність — день дитини розписано по хвилинах, з гуртка на гурток, перекуси в машині і спілкування в дзеркалі заднього огляду «як ти, що сподобалося» і короткі перевірки завчених знань. І така дитина або вирветься з цього пресінгу в підлітковому віці, або так і житиме, в розкладі.

Одні батьки не займаються дитиною — бо гіперопіку мали у власному дитинстві, а інші займаються — бо ними взагалі не займалися. Вловлюєш циклічність та закономірність?))

Живи своїм життя ззовні та всередині. Мрій на самоті, мрій в голос — з друзями, з дитиною, з рідними, з чужими. Це процес, а не змагання. Це процес, результатом якого є натхнення, а не завжди дія та реалізований проект.

Зраджені власні думки вилазять боком. Наприклад, є фанати свого робочого місця та компанії, а є — переконані фрі-лансери. Перші звикли думати модно, соціально схвально і бути організованими ззовні. Другі — звикли бути самі із собою. Для перших і других — різкі зміні стають стресовими ситуаціями, конфліктом цінностей та ідей. Але і ті, і другі поєднані єдиним прагненням — найти себе. І ті, і другі поєднані батьками, котрі в останню чергу цікавляться темами розвитку мрійливості в дитини.

Мрії в дитинстві отримують хештеги брехні та вигадок. Добре вбита мрія робить дитину, яка хоче нову іграшку. котра сама (!) блимає, світиться, говорить, співає … Іграшку, з якою не потрібно взаємодіяти, тобто бавитися. Саме тому діти втікають зараз в планшети та інтернет загалом — вони шукають себе, як можуть.

Ти і зараз шукаєш себе. Знань в тебе багато, а що ти хочеш з тим всім робити, тебе не питали, ти собі не ставив/-ла цього питання. Тебе запихали в престижну гімназію, ти недосипав, тебе впихнули в ВУЗ, бо де була можливість, те і дали. Питання ж залишилося відкритим: де ти в цьому всьому? Чому приймав нав’язане? Коли ти прокинешся, щоб бути собою? І ЯК це зробити7

Першим кроком є пошук своїх мрій, не з серіалів, не з оточення успішних персоналій, яким ти заздриш, не з прагнення вже-і-зараз багатого життя. Відкривай блокнот і пиши 100-200-300-1000 «я б міг/-ла», пиши живим потоком від 20 хвилин і більше перших кілька днів, а потім — просто пиши щодня, хоч по одному реченню… Що буде далі? А я не пишу рекламний пост, я міркую в голос. Що далі — ти можеш спитати лише тоді, коли зробиш це. Напиши мені — я дам відповідь. А рекламні обіцянки «після цієї вправи ти зможеш….», «це принесе тобі…», «саме цю техніку ти був народжений спробувати…» — я не буду цього робити»! Хочеш — робиш, є питання по ходу або результати (під результатом я маю на увазі, цитую «пиши 100-200-300-1000 «я б міг/-ла», пиши живим потоком від 20 хвилин і більше перших кілька днів, а потім — просто пиши щодня, хоч по одному реченню», форму для зворотнього зв’язку розміщу в кінці допису, тобто вже