Є фраза: «Не все в цьому житті за гроші»

Є фраза: «Навчання — безкоштовне, цінний лише час — витрачений на нього та безцінний — шанс використати його!

Є фраза: «Піднімаючись нагору — спускай ліфт час від часу вниз»

Але! Є субординація, етика, є прохання, а є пафос…

«…в нас захід для 1-2 курсів нашого ВУЗу на другий тиждень і ми б хотіли, щоб Ви нам щось розповіли про лідерство. Мені передали базу спікерів, от я телефоную…»

Я запитую в таких «діалогах»: «Що окрім номеру телефону Вам передали попередники?», «Що Ви знаєте про мене та мою діяльність?», «Чому я маю виділити час і перепланувати наступний свій тиждень?»

…І явно не на користь прохача відповіді, котрі звучать: «Нічого, крім телефону», «Нічого, крім того, що Ви колись вже погоджувалися», «Ну, не хочете, то так і скажіть, до чого всі ці питання»… Я пропоную поміркувати над нашим діалогом юного прохача і перетелефонувати за годину-дві для вибачення, що потурбували мене, або підготуватися до діалогу. Ні дзвінка. Ні вибачення. А на другий рік, зі зміною «влади» пролунає черговий дзвінок з проханням …

Персональний бренд так руйнує корпоративний — через одну невідому особу щезає лояльність до організації, а колись і виникла власне так — трапилася адекватна людина, отримала згоду і … крім номеру телефону нічого не передала. Чи лишила собі? 😉

«…ми — активна молодь, майбутнє України, і Ви маєте піти на зустріч, але в нас нема бюджету і взагалі, самі вирішуйте їхати чи ні…»

Харків, Маріуполь — не Карпати! Виділити тиждень на власний розсуд на прохання невідомих людей, котрі чули щось хороше про мене))) Его потішене, та розум на місці. Дорога в дві сторони, час на виступ, час на підготовку виступу; в результаті — кілька сумнівних не для портфоліо фото і все. Навіщо це мені? — «Ну, це для Вас такий шанс гарної реклами» Реклами? Якої? Що я успішна в гаянні свого часу? Успішна в прояві Его, котре на улесливу фразу «про Вас такі відгукі чудові» має скакати, тішитися і гнати за наступною дозою в інший бік України? Що я успішно в нікуди викидаю час та гроші? Успішна в співпраці з сумнівними заходами, в котрих мене, як почесний прапор передають між собою з міста в місто?

Питання в повітрі до тепер: «Ви вважаєте, що я повинна?»…

«…ми звертаємося до фахівців, оскільки самі не знаємо, як зробити цей проект, але ми неприбуткова ГО і якщо Ви знаєте як, то скажіть нам… І подумайте собі, чи будете приймати в тому участь на волонтерських засадах…»

І знову філософія життя: за кожним ГО стоять фінансово спроможні люди. Кожна організація в своїй діяльності від створення керується місією, цілями, тактикою та стратегією. Якщо ГО не має в структурі своїй фахівців, і не має грошей на провадження діяльності, а хтось там-таки працює за з/пл, то хто вигадує нездійсненні без фахівців проекти?

Якщо фахівець знає реалізацію, і вже провадить таку діяльність на ринку, то кооперація має на меті зацікавленість двох сторін: інструментами впливу, грішми, цільовою аудиторією, знаннями, фахівцями та всіма іншими ресурсами мислимими та немислимими. Чи ні?

Чи формат: ми хочемо таке, як робите ви, але в нас нема ані хто це зробить, ані грошей на оплату за таку працю, то поміркуйте собі чи ви б згодилися на нашу пропозицію?!

Якось так визрівають теми нагальних семінарів на теми — етики переговорного процесу, суті переговорного процесу, субординації та порівняльної характеристики між франдрейзингом та проханням, формулювання та презентації ідеї із подальшим залученням зовнішніх фахівців … Якось похитнувся ринок. Так було вже в 2008-2010 роках, мабуть семирічний цикл повернувся)))

Чи дивуватися молоді? — Ні, вони нагадують комсомольців, до фанатизму впевнених, що приналежність до конкретної організації робить їх унікальними, самозакоханими та … необачними. Зневага до побудови та розвитку стосунків, відсутність пошани до та від опікунів, волонтерів, наставників — це дорога наука за безкоштовне хамство з наскоком.

Чи відмовляти всім прохачам у волонтерських виступах? — Ні, є люди-бренди, є події-бренди, є партнерство-бренд, де завжди хочеш бути, радо вносиш свою частку висококласною роботою, тішишся разом з організаторами і переживаєш разом з ними, вболіваєш за комфорт, настрій та мотивацію учасників, котрі заповнюють зал. І ось останні хвилини перед виступом… Оголошують тебе … Мандраж є завжди, без винятків і років практичної роботи і кількості годин виступів… І твоє «Доброго дня! Я щаслива бути тут, зараз, разом з вами всіма …»

AIESEC, ГО «Молода дипломатія»-2017, ФРІ (не львівського регіону!) — вчіться, спілкуйтеся між собою та бажаю вам згадок про вас і в інших дописах, згадок в іншому контексті!