Садочок, школа, табір, гурток. Батьки. Діти. Вихователі та тьютера. Типові протистояння між ними: «А Ваша дитина: не слухається, не спить, не їсть, не реагує на зауваження, б»ється, відмовляється займатися, конфліктує з іншими дітьми і т.д.» І зустрічно: «а в мене вдома все ок», або «а вам бракує знань, навичок, пратики, індивідуального підходу» тощо.

Що ж відбувається насправді?

Батьки та педагогічний колектив (Дорослі) — це одна з категорій учасників процесу. В кожного з них є свій життєвий досвід, своє бачення «як правильно жити» та власний спосіб довести собі та оточуючим свою правоту. Діти — це інструмент в їхніх руках для доведення собі та оточуючим своєї правоти та істиності власних поглядів. І от тут — найцікавіше: складно всім учасникам взаємодіяти, бо як раз дитина рідко є послушним інструментом в руках Батьків та Дорослих.

Батькі доводять педагогам свою залученість в дітей, педагоги роблять детективні умовисновки з ігор дітей про сімейні таємниці та виносять осуджуючі вироки «як так можна?!». Батьки вказують на педагогічні помилки, будучи ІТішниками-менеджерами-лікарями-продавцями-…, настирливо «довчивають», безкоштовно перетворюються на радників педагогів … Пед.колектив перестає, в свою чергу, діяти за календарем та методичними вказівками і повністю занурююєтьс в протистояння батькам, повчаючи їх сімейній комунікації та скеровуючи до психолога. А що в цей момент діти? — хапають момень не-втручання-в-свою-особистість і роблять те, що й повинні робити — граються)))

Так от про що я:

  • заганяти дитину в рамки — хибне рішення, створювати штучно сталу ситуацію і вдома і за межами — зусилля в холосту, очікування дій дитини згідно сценарію — гаяння часу та нервів. Наприклад: не варто вимагати від дитини однакової поведінки в різних ситуаціях та місцях — це завжди новий досвід, інше оточення, інші емоції. Плутанина в правилах етикету та прогнозуванні «от ти зайдеш в клас, і якщо пані Х кричить, то ти мені скажи…» Не варто вимагати від педагогів дублювання батьківських моделей поведінки — в класі явно більше 1-2 дітей, і взаємини між доросими та дітьми і розвиваються в площині багатоварантності виборів. І явно хибна і не конструктивна фраза «а в мене вдома все в порядку — я сказала, і все зразу зроблено». Це ж вдома, де дитина виросла, де вона одна (ну, 1-2-3, більше рідше), де при дитячих забавах на кожну дитину припадає 1-2 «власні» дорослі=батьки. І не вигадуйте, що ваша дитина поводиться так само добре (зле) як в гостях, так і вдома, завжди чи навпаки. Дитина поводиться, як і кожен дорослий, по-різному з різними людьми та в різних ситуаціях. Хизування «а мій», «а моя», певно, завершуються з віком немовляти, коли дитина вперто каже «НІ». От тоді і приходять ті «критичні дні» дорослих 😉
  • Що ж робити? Батькам: розвивати емоційний та ситуаційний досвід дитини. Почати слід з вивчення слів, як в іноземній мові — як називаються емоції, та навчитися їх відчувати, щоб вірно назвати. Навчити цьому дитину. Витрачати час не стільки на перевірку каліграфії в зошити, скільки на аналіз дня і внутрішнього стану чада. Іншим дорослим: не робити зайве))) Якщо завдання — це навчити математиці, то перестати поміж то втручатися у виховний процес. Це не метод впливу на дітей, це дійсно відсутність педагогічної майстерності. Дорослій спільності: бути кожному на своєму місці і припинити змагання, хто кращий. Не краща мама за вчителя з математики, котра сидить над домашнім завданням разом із своїм восьмикласником і каже «і що вони там в школі роблять?!» Мама повинна була підготувати дитину до школи поведінково, морально, дициплнарно, емоційно. І якщо це було — дитина тим скористається в шкільному посторі. Не кращий вчитель за батьків фразами: «Тебе вдома таким елементарним речам не вчать?! От послухай мене…» Припиніть принижувати одне одного в очах однієї дитини, в результаті ці очі перестануть зважати на обидвох, а не виберуть сторону «переможця». Ви ж програєте разом, і нічого не змінить ваше перекидання «какашки» від дому до школи-садка-ВУЗа… А вчитель, якщо він готовий до уроку і розуміє, що, як і навіщо пояснювати, зможе позитивно вплинути на динаміку уроку в класі. Якщо ж це не так — то вчитель батьків не змінить, а батьки — вчителів, а от дітям буде не комфортно. Батьків не обирають, і вчителем не кожен йде за покликанням, і це просто робота, не більше, не менше.

Поки Дорослі зайняті педагогічними баталіями і експерементують над дітьми, діти формують відповідні моделі поведінки. Які саме? Час покаже, адже всі в очікуванні «того нестерпного віку» 14-18. Вік, коли «ні» від дітей набуває нового значення і додаткової сили, а ботьківсько-доросле змагання «а мій», «а моя» підсилюється в ракурсі поступлень — «хто кого і куди» … Питання — де в цих перегонах порушені трансакції «батькі-дорослі-діти» і що далі? 😉

Підписуйся на телеграм-канал, будь активним учасником в #Школа_Батьківства, слідкуй за набором в групи на дитячі та дорослі групи на психологічні трансформаційні ігри